Таке дивне відчуття...
Ще вчора була там, а сьогодні - тут.
Знайоме, але чуже місто тут, незнанне і таке рідне там.
Старі люди, нові люди, сум, радість, пристрасть...
Було тепло, аж якость в середені мене було гаряче...
Пахло солодко, торкалося ніжно...
Недорога ціна за краплинку сну... Увесь комфорт того автобусу я віддала за один день, довжиною в дві доби.
"Цей день не скінчиться ніколи...". Бо він вріс в мене...
Здається я загубилась... Хоча, ні, я двічи тікала від себе і свого життя за останній тиждень. Спочатку з Харкова до Києва, але не відчула того щастя, що зазвичай... Потім з Києва до Тернополя...
І тепер коли я важко розумію де я. Не в Харкові, не в Києві і, на жаль (чи на щастя), не в Тернополі...
Я в середині. Я в мені.
Мені тепло...